Кожної пори року в Луцьку відбувається катаклізм. І пов’язаний він із дощем, снігом, вітром і спекою. Найчастіше люди лишаються наодинці із бідою, оскільки інфраструктура міста не готова перенести жодної природної стихії.
Дороги перетворюються на глибокі озера, дахи течуть улітку і провалюють взимку від снігу, підвальні приміщення стають басейнами, смітники – звалищами, квітники – військовими окопами, тротуари – шахтами.
Луцьк – прекрасне місто, яке дуже люблять його мешканці та гості обласного центру. Чому ж його не люблять ті, кому доручено стежити за порядком? Невже кожен із нас мусить брати до рук лопату як тільки на місто насувається хмара? У мене немає претензій до звичайних працівників рятувальних служб. Вони якраз самовіддано виконують свою роботу цілодобово.
Відкачують воду, надають першу медичну допомогу, поспішають на порятунок постраждалих оперативно і злагоджено. Запитання є до міського голови: чому він не любить Луцьк? Невже попередні сильні опади не демонстрували слабких місць, які варто раз і назавжди виправити?
Щороку двічі-тричі на рік наше місто стає неконтрольованим. Транспорт перестає рухатися, люди метушливо біжать, дітлахи тішаться новоутвореним водоймам, а керівник міста обіцяє почистити каналізаційні зливи і шукає винних. Коли усі навколо працюють, а результату немає, тоді, можливо, вина лежить на їхньому керівникові.
Усьому вина - сміття? Таку картину побачили жителі проспекту Соборності у Луцьку сьогодні вранці. Бруд, який не прибирається із наших вулиць, забив каналізаційні решітки і вода просто не ішла в каналізацію.